Волинська катастрофа. Чому події, що сталися вісімдесят років тому, ускладнюють взаєморозуміння між Україною та Польщею.
Волинська трагедія є жахливим моментом в історії українсько-польських відносин, що відбувся під час Другої світової війни. Цей епізод охоплює території, де українці і поляки жили разом, зокрема Волинь, Східну Галичину, Холмщину, Підляшшя, Надсяння та Лемківщину.
Польська сторона вважає це антипольською акцією Української повстанської армії (УПА) та актом геноциду. Натомість українська позиція акцентує увагу на мотивах дій УПА та відповідних операціях польської Армії Крайової проти мирного населення українців.
Основна інформація представлена у звіті, основаному на дослідженнях істориків Ігоря Іллюшина та Ярослава Грицака, який був підготовлений для посібника "Разом на одній землі. Історія України багатокультурна". Варто зазначити, що думки та висновки Грицака щодо цих подій викликають суперечки серед інших спеціалістів.
Текст розповідає про події весни 1943 року, коли Крайовий провід Організації українських націоналістів (ОУН) прийняв рішення про виселення поляків. У Волинському регіоні на той час українці складали приблизно 80% населення, тоді як поляки становили близько 15%.
Зображення: Волинська трагедія сталася в північно-західних областях України (wikipedia.org)
Рішення обґрунтовувалося необхідністю перешкодити планам повернути західноукраїнські землі до складу Польщі. А також покарати поляків за співпрацю з гітлерівцями, допомогу радянським партизанам та за вбивство українських громадських діячів на Холмщині.
Спочатку акції носили індивідуальний характер і були націлені на польських представників гітлерівської влади. Проте з часом вони набули масового характеру і охопили всю сільську місцевість Польщі.
З 11 по 13 липня 1943 року підрозділи УПА здійснили напади на більше ніж 100 польських населених пунктів, хоча деякі історики вважають, що ця цифра значно перебільшена. У відповідь на ці дії командування Армії Крайової сформувало власні партизанські загони та організувало бази для самооборони. Крім того, вони розпочали каральні операції проти українського цивільного населення.
Згідно з даними, отриманими з польських джерел, під час Волинської трагедії загинуло щонайменше 35 тисяч переважно польських селян, з яких 18 тисяч мають зафіксовані прізвища. Однак деякі історики оцінюють кількість жертв значно вище – до 100 тисяч загиблих польських громадян.
З української сторони статистика була зібрана на рівні конкретних населених пунктів. Відповідно до цих даних, втрати серед українців виявилися втричі меншими. Інші джерела оцінюють загальну кількість загиблих українців на всіх територіях, що постраждали від конфлікту, в межах 21-24 тисяч осіб.
Українська сторона дотримується принципу "Просимо вибачення і прощаємо": висловлюючи жаль за страждання, завдані українському народу, та прощаючи польські злочини. Крім того, ми не прагнемо змагатися в кількості жертв з "своєї" сторони.
Волинська трагедія, згідно з документами Українського інституту національної пам'яті (УІНП), вважається страшною сторінкою в історії. Підкреслюється необхідність детального аналізу всіх обставин і наслідків цієї події, а також усвідомлення відповідальності за них.
Відзначені 80 років тому події отримали підживлення від нацистських і комуністичних режимів, які прагнули ослабити польське та українське підпілля.
Антипольські акції українців 1943-1945 років справді супроводжувалися масовими вбивствами цивільних поляків, які були етнічною меншістю на Волині. До озброєних націоналістів приєднувалося місцеве українське населення, яке тривалий час зазнало утисків з боку польської влади. Водночас, польські підрозділи Армії Крайової та селянські батальйони також вдавалися до масових вбивств українського громадянського населення не лише на території Волині, а й на території Польщі", - зазначає УІНП.
Фото: монумент жертвам трагедії у Волинській області (localhistory.org.ua)
Згідно з більш свіжішими даними, встановлено імена близько 30 тисяч польських та 10 тисяч українських жертв масових вбивств.
Українські наукові установи та дослідницьке співтовариство докладають зусиль для створення більш об'єктивного і глибокого сприйняття, яке базується на фактичних даних і врахуванні різних контекстів.
"Цей підхід не може бути простим і однозначним. Ми визнаємо значний внесок ОУН та УПА в боротьбу українців за державність та незалежність. Однак, ті, хто був причетний до вбивств, не можуть бути безумовно оспівувані як герої і мають зазнавати критики", - наголошують в Інституті національної пам'яті.
У польській історичній науці ця трагедія відома як "Волинська різанина" або "Волинський злочин". Відповідальність покладається на ОУН, її структурні підрозділи, зокрема УПА, а також на українське населення.
Першим великим вбивством поляків вважається атака на село Паросля, що сталася 9 лютого 1943 року. Навесні до лав повстанської армії приєдналися дезертири, які втекли від служби у нацистів. Ця хвиля насильства досягла свого піку 11-12 липня, коли під час нападів на більше ніж 100 населених пунктів загинуло від 10 до 11 тисяч поляків.
Причому від рук націоналістів гинули навіть українці, згідно з публікацією польського Інституту національної пам'яті. А в "Кресовій книзі праведників 1939-1945 рр." Ромуальда Недзельки йдеться, що 384 українці поплатилися життям за порятунок поляків.
Згідно з узагальненими оцінками польських дослідників, внаслідок Волинської трагедії загинуло приблизно 100 тисяч поляків. Зокрема, близько 60 тисяч осіб втратили життя на Волині, до 40 тисяч — у Східній Галичині, а також не менше 4 тисяч на територіях сучасної Польщі. У відповідь на ці події, внаслідок дій Армії Крайової, загинули від 10 до 12 тисяч українців, з яких від 3 до 5 тисяч — на Волині та в Східній Галичині.
Фото: пам'ятник жертвам Волинської трагедії у Домоставі, Підкарпатське воєводство, Польща (wikipedia.org)
"Попри те, що антипольська кампанія була формою етнічної чистки, її також можна охарактеризувати як геноцид. Основною метою було повне знищення польського населення на Волині, а також в деяких інших регіонах", - зазначає історик, професор Гжегож Мотика.
Щорічно 11 липня в Польщі відзначають пам'ять жертв трагічних подій, що сталися на Волині. Ця дата відома під назвою "кривава неділя" та офіційно іменується Національним днем пам'яті жертв геноциду, здійсненого українськими націоналістами проти населення Другої Республіки Польща.
У 2016 році польський парламент ухвалив рішення визнати події на Волині геноцидом польського народу. Поляки вкрай чутливо реагують на будь-які пов’язані з цим заяви чи жести. Наприклад, у 2022 році обурення викликало селфі генерала Валерія Залужного з погруддям Степана Бандери на фоні, попри те, що це було спробою тролінгу російських військових.
Дослідження, проведені в Польщі, вказують на те, що близько 50% громадян очікують на вибачення від президента України Володимира Зеленського щодо Волинської трагедії.
Попри різні стратегії щодо примирення, ключовою проблемою залишається питання ексгумації польських жертв. Ця тема викликала спекуляції стосовно можливого вступу України до Європейського Союзу.
У липні Владислав Косиняк-Каміш, міністр оборони Польщі, висловив думку, що Варшава не повинна підтримувати кандидатуру України на вступ до Європейського Союзу, поки "волинське питання" залишатиметься невирішеним. У серпні, на панельній дискусії, тодішній український міністр закордонних справ Дмитро Кулеба, відповідаючи на запитання про початок ексгумацій, згадав про операцію "Вісла", що передбачала примусове переселення українців у 1947 році на захід і північ Польщі.
"Чи ви в курсі, що всі ці українці, які брали участь у дискусії у Вільшанах, були примусово переселені з українських земель до різних регіонів Польщі? Можна було б заглибитись в історію і згадати всі ті негативні моменти, які траплялися між поляками та українцями. Однак, давайте залишимо ці питання для істориків", - зазначив він.
За його словами, з ексгумацією немає проблем, але Україна просить вшанувати пам'ять українців, і тоді "ми рухатимемося вперед у взаємній повазі". Деяких польських політиків розлютило, що Кулеба назвав частини польських територій українськими. А прем'єр Дональд Туск заявив, що не дозволить країні вступити до ЄС без вирішення історичних питань.
У Польщі не існує єдиного погляду на це питання. Наприклад, маршалок Сейму Шимон Головня висловлює думку, що всі суперечності варто обговорити після вступу. Натомість президент Анджей Дуда засудив використання Волинської трагедії для шантажу, підкреслюючи, що це "відповідає інтересам Володимира Путіна".
"Сподіваюся, до кінця мого президентства буде якийсь прорив у цьому питанні. З іншого боку, я не хотів би, щоб це відбувалося шляхом шантажу, який, на мою думку, не дасть хороших результатів", - зазначив він.
За кілька днів заступник глави МЗС Польщі Теофіл Бартошевський сказав, що питання ексгумацій обговорюватиметься в рамках переговорів щодо першого розділу acquis communautaire ЄС про верховенство права та правосуддя.
Учора із президентом та іншими польськими топ-чиновниками зустрічався новий міністр закордонних справ України Андрій Сибіга.
"Україна готова говорити з Польщею на всі теми, справжні друзі можуть... не лише говорити, а й вирішувати проблеми. Обговорили конкретні технічні кроки, щоб нарешті вирішити питання ексгумацій, яке довгий час отруює наш політичний діалог. Приємно відзначити, що ми маємо порозуміння і бажання рухатися вперед у конструктивному руслі", - повідомив він.
Інститути нацпам'яті напрацювали проект регламенту відповідної робочої групи, але з 2021 року його не погоджено польською стороною. Влітку 2022 року міністерства культури підписали меморандум. За яким має бути створена спільна робоча група з розшуку, ексгумації та охорони місць поховань. Меморандум має набути чинності після скасування воєнного стану.
Проте проблема ексгумацій знову була піднята Польщею. В минулому році Україна відреагувала на запити і були здійснені дослідження в Чортківському районі Тернопільської області. На початку 2024 року історичні питання знову стали предметом обговорення під час міжурядових консультацій. Міністерство культури затвердило склад української сторони робочої групи, але інформації про формування польської частини станом на 1 жовтня 2024 року ще немає.
Одночасно, прохання України про відновлення меморіальної таблиці на честь воїнів УПА на горі Монастир залишається без виконання, незважаючи на те, що це питання обговорювалося під час переговорів між президентами Дудою і Зеленським.
"Вказане вище залишає відкритим питання про готовність польської сторони до паритетних та рівноправних відносин з Україною у сфері історичної пам'яті", - зазначають у УІНП.
Цього року Український інститут національної пам'яті почав отримувати запити від польських громадян щодо ексгумації останків їхніх родичів у Рівненській області. Плани щодо проведення пошукових робіт планується реалізувати у 2025 році.
"УІНП має намір врахувати потреби громадян Польщі і, в порядку винятку, взяти на себе функцію координатора для організації пошукових робіт на запит польських громадян, при цьому запрошуючи польську сторону виступити в ролі спостерігача", - зазначив голова інституту Антон Дробович.
