Як онлайн-освіті уникнути конкуренції з ТікТоком та Інстаграмом: Сім рекомендацій від провідних онлайн-шкіл і EdTech-компаній.
Усі негаразди пов'язані з дистанційним навчанням. Такий висновок ми чуємо протягом останніх кількох років від різних експертів, педагогів, державних чиновників, батьків і навіть самих учнів. Якщо б не було онлайн-освіти, тоді... Тоді, напевно, все було б ідеально в сфері навчання. Але, коли я згадую дистанційне навчання, мені завжди приходить в голову одне запитання: чи може стейк бути винен у тому, що його погано приготували?
В українських реаліях дистанційка була спробою перенести традиційні підходи до навчання онлайн: лекція, потім пояснення вправи, далі виклик до онлайн-дошки й домашнє завдання. Гаразд, це може працювати, коли всі діти -- в класі: їхні спроби відволіктися блокуються, дисципліна підтримується. Хоча ні, це й офлайн не надто працює. Додайте сюди освітні втрати, які ми почали фіксувати ще до ковіду (саме через це й було ухвалено рішення про впровадження НУШ). А тепер уявіть, що діти з цими втратами навчаються вдома: кажуть, що камера не працює, а самі бавляться в ігри або дивляться ТікТок.
Отже, ми отримали напій, який можна назвати "невдала дистанційка". Його складники досить прості: мінімум творчості та уваги, а також безліч завдань у Ворді, які потрібно пересилати через Вайбер, а в кращому випадку – використовувати платформи на зразок Google Classroom або Moodle. Загалом – це нудно. Це не відповідає сучасності. А ось неподалік, на витягнутій руці, розташований чарівний світ Інтернету. Світ, де панують Інстаграм та блогери, ТікТок та кумедні скетчі, Minecraft, Roblox і навіть PlayStation. Світ, наповнений яскравими кольорами та захоплюючими пригодами.
Так, я не перебільшую. Сьогодні освіта стикається з потужним суперником. І цей суперник здобуває перевагу в найважливішій битві – за увагу. Увага – це ключове слово, навколо якого слід формувати сучасну освітню систему. У нинішніх умовах примусові методи більше не діють. Школи, де увагу учнів намагалися привернути силою або через страх покарання, залишилися в минулому. Сьогодні потрібно зацікавити дитину.
Відштовхуючись від цієї тези, пропоную поміркувати, якою саме має бути дистанційна освіта, щоб виконувати головне завдання: захопити увагу дитини та спрямувати її на отримання знань. Цей перелік я створив спираючись на досвід нашої та інших провідних дистанційних шкіл України, а також сучасні підходи, які використовують EdTech-компанії в усьому світі.
0. Викладачі. Вони є основою будь-якої системи освіти, і дистанційне навчання не є винятком. Хоча навчальні програми можуть бути схожими, різні викладачі подають їх абсолютно по-різному. Тому перший пункт – це педагогічний колектив, який, по-перше, усвідомлює принципи дистанційного навчання, ставиться до нього з відкритістю та повагою, а по-друге, постійно прагне до самоосвіти. Самоосвіта є вкрай важливою, адже кількість інструментів для дистанційного навчання постійно зростає. Мова йде не лише про різноманітні платформи, додатки та вікторини, але й про самі педагогічні методики. Дистанційне навчання відкриває більше можливостей для індивідуалізації, навчання в зручному темпі, заглиблення в матеріал, а також робить процес навчання більш цікавим та захопливим. Але чи готові викладачі до таких змін?
1. Оточення. Сучасне середовище, в якому живе дитина, кардинально відрізняється від того, що ми знали в своєму дитинстві. Вони з'явилися на світ уже з смартфоном у руках, і багато з них почали грати ще до того, як навчилися читати. Це зумовлює високі вимоги дітей до онлайн-середовища, оскільки сучасні IT-компанії інвестують величезні кошти в розробку UI/UX-дизайну. Тому першим ключовим фактором для ефективного навчання є простір. Офлайн це — приміщення школи, а онлайн — платформа, на базі якої відбувається навчальний процес. Зрозуміло, що діти прагнуть мати доступ до дружнього інтерфейсу: інтуїтивно зрозумілого, логічного та цікавого. Одним словом, їм потрібно середовище, яке б заохочувало до активності. Театр починається з вішалки, а дистанційне навчання — з платформи.
2. Контент. Діти живуть у світі, де контенту ну дуже багато. Причому якісного та цікавого. Блогери конкурують один з одним за увагу, використовуючи якісний монтаж, цікаві образи та картинки. Ігри давно вже перетворилися на щось нереальне: вони створюють справжні метавсесвіти зі своїми правилами та законами. Натомість багато шкіл досі пропонують дітям підручники в PDF, завдання у Ворді й тести.
Деякі люди пропонують дітям навчатися через відео, але виявляється, що записані уроки не є ефективними. Дослідження показують, що після трьох хвилин перегляду увага знижується практично до нуля, і учні починають займатися своїми справами. Існує навіть термін "kitchen learning" — коли ми готуємо борщ і слухаємо урок одночасно. У такому форматі рівень сприйняття інформації не перевищує 3%. Тепер звернемося до дорослих. У курсах для них завжди є запит на інтерактивність. Ці програми повинні бути яскравими, захоплюючими, містити діалоги та різноманітні мультимедійні елементи. Студенти не просто спостерігають, вони повинні активно взаємодіяти з матеріалом. Експерти з HR стверджують, що такі курси є більш ефективними, а інформація запам'ятовується значно краще. За це люди готові платити. Чому ж тоді навчання для дітей має відрізнятися?
Для досягнення ефективності важливо, щоб дитина мала доступ до якісного контенту. Щодо формату, він повинен враховувати різні способи сприйняття інформації та обов'язково включати текст, відео, аудіо та інтерактивні елементи, які сприяють взаємодії. Наприклад, це можуть бути інтерактивні екскурсії або матеріали на платформах, таких як Phet і LearningApps. Слід зазначити, що контент не повинен бути однорідним. Діти цінують різноманітність.
Щодо змісту. Важкі наукові тексти дуже погано сприймаються. І якщо офлайн поруч із тобою є вчитель, який може працювати перекладачем із наукової мови на людську, то онлайн він поруч не завжди. Тож дуже важливо, щоб контент на платформі був зроблений зрозумілою мовою, містив приклади з життя, цікаві історії. Гарний референс для цього -- взаємодія репетитора з учнем. Завдання вчителя -- навчити весь клас. Репетитора -- покращити результати конкретного учня. Саме тому він намагається просто пояснювати складні речі, наводити багато прикладів, разом розбиратися у складних завданнях. Дистанційка створює всі умови для того, щоб кожен мав змогу взаємодіяти з віртуальним репетитором, який оживає на вебсторінках платформ і в застосунках. Одне слово -- широке поле для креативу з боку педагога та можливість персонально займатися з кожним, навіть якщо це відбувається не вживу. Головне -- запам'ятати: передруковувати та сканувати підручники -- табу!
3. Завдання. Традиційна освіта онлайн спирається на тести. Подивився відео -- склав тест. Зручно. Особливо коли його можна перескладати безліч разів. Проблема в тому, що тест може перевірити лише те, наскільки добре учень запам'ятав матеріал. Проте освіта -- це не лише переказування підручників. Насамперед це здатність застосовувати знання для виконання практичних завдань. Тож якісна система освіти має створювати простір для того, щоб учні продемонстрували свої здібності. Наприклад, це можуть бути творчі завдання: створити ментальну карту, блок-схему, маршрут на Гугл Мапі тощо після проходження уроку. Це може бути завдання з використанням відео: уявити себе в ролі історичного персонажа й розповісти у відеоформаті про свої пригоди. Або навіть цілий квест разом із родиною! Прогулятися містом і розповісти про найулюбленіші місця чи взяти інтерв'ю у бабусі. Простір для творчості обмежений лише технічними можливостями, які зараз дуже широкі. Головне, щоб дитина мала змогу застосувати отримані знання на практиці, аби зробити крок до здобуття вмінь і навичок, а також щоб ці завдання були цікавими та різноманітними.
4. Індивідуалізація навчання. Однією з ключових переваг дистанційного навчання є можливість засвоювати матеріал у власному ритмі. Це важливо, оскільки кожна дитина є унікальною: у них різні уподобання щодо предметів та індивідуальні потреби в часі для вивчення. Хоча в теорії це звучить прекрасно, на практиці більшість програм дистанційного навчання лише формально заявляють про індивідуалізацію, насправді ж змушують дітей слідувати одному навчальному плану. Щоб дистанційний формат повністю розкрив свої можливості, необхідно, щоб учні мали змогу навчатися не тільки в зручному для них темпі, але й на відповідному рівні. Наприклад, комусь цікава географія, а іншим - фізика, тому якщо система дозволяє вивчати один предмет на базовому рівні, а інший - на більш поглибленому, це дійсно забезпечує індивідуалізацію освіти і створює умови для розвитку талантів конкретної дитини.
5. Зворотний зв'язок. Навчання без нього неможливе. Здавалося б, якщо в класі вчитель працює одразу з усіма й має лише 45 хвилин, у дистанційному форматі шансів приділити увагу конкретному учневі більше. Та це лише в теорії. На жаль, учителі часто обмежуються виставлянням оцінок за завдання, не надаючи необхідної інформації для подальшого зростання учня, або фокусуються лише на помилках. Хоча навіть 8 балів іще треба заробити! Тому розвивальний зворотний зв'язок, який містить інформацію про те, що учень зробив добре, що треба покращити, а що -- змінити, в сукупності з персоналізованим підходом залежно від талантів учня та його власного темпу створюють чудові можливості для успішного навчання.
6. Соціалізація. Кажуть, що її в дистанційці нема. Навіть наводять безліч аргументів. Проте насправді все залежить від бажання! Ви можете зробити чимало чудових речей для соціалізації дітей. Ба більше, діти матимуть змогу знайти друзів у різних країнах і навіть на різних континентах. Із досвіду нашої школи та кейсів колег, надзвичайно добре працюють командні завдання. Учні охоче беруть участь у розробленні наукових проєктів, дослідженнях, які з радістю презентують на уроці або записують презентаційне відео. Школа може підходити до цього геть нестандартно -- насправді обмежень майже немає, бо всі ми сьогодні перебуваємо на відстані одного посилання одне від одного. А ще можна проводити групові дискусії, командні брейншторми з Miro -- все це стане чудовим доповненням до основної програми й допоможе учням як розвинути власні soft skills (універсальні навички), так і позбутися страху камери, що заважає багатьом людям будувати кар'єру в сучасних умовах.
Отже, підсумовуючи, я щиро вірю: якісна освіта не залежить від формату. Існує неякісна очна освіта та відмінна дистанційна, і навпаки. Найголовніше — усвідомлювати особливості кожного формату і не намагатися застосовувати однакові методи в усіх випадках.
