ВІЗИТ ПУТІНА ДО МОНГОЛІЇ: ЯКІ ВИКЛИКИ ТА НАСЛІДКИ
Учора Володимир Путін прибув до Монголії на запрошення президента Ухнаагійна Хурелсуха. Це перший візит російського лідера до країни, яка є членом Міжнародного кримінального суду (МКС), з моменту, коли Суд видав ордер на його арешт за підозрою у вчиненні військових злочинів, пов'язаних із депортацією українських дітей. Цей візит Путіна до Монголії може поставити під загрозу міжнародну кримінальну юстицію в цілому.
Зобов'язання Монголії як учасниці МКС
Монголія ратифікувала Римський статут МКС 11 квітня 2002 року. Наразі вона має свого суддю в МКС. І, як і всі держави-учасниці, є відповідальною за виконання рішень стосовно будь-якого з ордерів Суду на арешт. Відповідно до Римського статуту (глава IX) учасники зобов'язані всебічно співпрацювати з МКС. Тож коли особа підлягає арешту і перебуває на території держави-учасниці Римського статуту, така держава, отримавши прохання про арешт і передачу до МКС підозрюваного, повинна невідкладно арештувати та передати цю особу.
Водночас важливо усвідомлювати, що Римський статут містить і певні винятки. Але чи доречно їх застосовувати у нинішній ситуації?
Тут варто розібратися з поняттям імунітетів. Адже за деяких обставин держави можуть бути звільнені від зобов'язання здійснювати арешт, якщо вони будуть змушені "порушити договірні зобов'язання" з іншою країною або якщо це порушить "дипломатичний імунітет особи чи власність третьої особи" (стаття 98 (2) РС МКС). Зокрема, особи вищого рангу держави, наприклад президент, користуються імунітетом: їх не можна притягнути до відповідальності під час перебування на посаді (персональний імунітет), а також після закінчення повноважень за ті дії, які є офіційними (державними) за своєю суттю та були скоєні під час перебування на посаді (функціональний імунітет).
Утім, питання з імунітетами вирішуване, адже МКС, який розглядає справи щодо скоєння військово-політичною верхівкою агресії, геноциду, воєнних злочинів і злочинів проти людяності, цих імунітетів не визнає. І всі держави-учасниці МКС повинні арештувати підозрюваних, що перебувають на їхній території. Будь то Путін, Шойгу (який також може бути в складі делегації) чи хтось інший...
Проте з вищезазначеного випливає ще один суттєвий момент. Якщо Монголія та РФ мають попередні домовленості, які будуть порушені у разі, якщо Монголія виконає свої зобов'язання перед МКС та заарештує Путіна, то Суд має отримати попередню згоду Монголії на співпрацю. На даний момент ми не знаємо, чи існують такі домовленості між РФ і Монголією, а також чи надсилав МКС відповідний запит.
Візит Путіна до Монголії привертає увагу ще й тим, що у зв'язку з ним було зроблено чимало заяв представників влади з різних країн. Особливо варто відзначити офіційні коментарі Міжнародного кримінального суду та Міністерства закордонних справ України. Проте, незважаючи на підвищений градус напруження, візит все ж відбувся. Цей випадок відрізняється від раніше обговорюваних візитів до Південної Африки чи Бразилії, де, на мою думку, світова громадська думка мала більший вплив.
І ось ми підходимо до найважливішого аспекту - відповідальності. Які наслідки можуть чекати на державу, що не виконає своїх обов'язків за Римським статутом, окрім суспільного осуду? На превеликий жаль, практично ніяких. Принаймні, з точки зору права.
Відповідно до Римського статуту, якщо держава-учасниця не виконує свої зобов'язання щодо прохання про співпрацю, Суд має право передати це питання на розгляд Асамблеї держав-учасниць та Ради Безпеки ООН для подальших дій (стаття 87 (7)). З огляду на те, що Росія, маючи право вето, є членом Ради Безпеки ООН, сподіватися на ефективні дії цього органу марно. Отже, залишається лише можливість звернення до Асамблеї. Проте виникає питання, чи є така реакція пропорційною порушенню зобов'язань і чи здатна вона відновити авторитет Суду, який постраждав від подібних дій? На мою думку, це малоймовірно.
Отже, в чому ж причина труднощів?
Історія знає випадки, коли міжнародні ордери на арешт залишалися невиконаними.
Ось унікалізований текст: Наприклад, президент Судану Омар аль-Башир був звинувачений у 2009 році у геноциді в Дарфурі, але залишався на посаді ще десять років. Лише після цього, внаслідок державного перевороту, його влада була повалена. Відтоді його так і не було передано Міжнародному кримінальному суду. Під час перебування на посаді він відвідав ряд країн, включаючи Йорданію, Чад, Джибуті, Кенію та Південну Африку — всі вони є членами МКС, але відмовилися його затримати.
Проаналізуймо ситуацію з Йорданією детальніше, оскільки саме цей візит свого часу викликав чи не найбільше обговорень і відгуків.
У 2017 році аль-Башир відвідав Йорданію для участі в саміті Ліги арабських держав. Проте Йорданія не здійснила його арешт. Міжнародний кримінальний суд (МКС) відреагував на цю ситуацію та того ж року заявив, що Йорданія порушила свої зобов'язання за Римським статутом, і передав справу до Ради Безпеки ООН. Йорданія оскаржила це рішення в Апеляційній палаті МКС, але марно. І тут є цікавий для нас аспект.
Згідно з вердиктом Апеляційної палати Міжнародного кримінального суду (МКС) у справі Йорданії щодо аль-Башира, який був винесений у 2019 році, глава держави не має імунітету, коли МКС звертається до держави-учасниці Римського статуту з проханням про арешт і передачу його іншій державі-учасниці. Іншими словами, Апеляційна палата МКС постановила, що держави-учасниці не можуть використовувати імунітет глави держави як підставу для відмови у виконанні запиту МКС щодо арешту і видачі, оскільки імунітети не заважають здійсненню юрисдикції МКС. Таким чином, існує прецедент, який виключає імунітет як обґрунтування відмови видати підозрюваного.
Тож може виникнути логічне запитання: а як покарали Йорданію за порушення зобов'язань? Фактично ніяк. Винесене рішення, швидше, слугувало нагадуванням іншим країнам-учасницям і не більше.
І ось ми наближаємося до найсуттєвішого.
Так, для нас, українців, вкрай неприємно, що Путін може безперешкодно відвідувати деякі країни. Однак проблема має більш глобальне значення. Міжнародне правосуддя базується на загальній прихильності держав до миру та дотримання верховенства права. Коли країни ігнорують свої міжнародні зобов'язання, це порушує баланс сил. Відмова країни-члена МКС видати підозрюваного Суду першочергово підриває авторитет самого Суду та міжнародної кримінальної юстиції загалом. Це, безумовно, вигідно для тих, хто підозрюється у скоєнні міжнародних злочинів.
Я завжди підкреслюю, що міжнародна кримінальна юстиція залишається молодою сферою, яка потребує належної підтримки. Це надзвичайно важливий інструмент для забезпечення глобального миру, оскільки повинна існувати незалежна установа, яка дійсно здатна притягати до відповідальності за найсерйозніші міжнародні злочини. Однак, коли Монголія запрошує підозрюваного на святкування, а Мексика на інавгурацію, всі зусилля щодо створення потужної інституції стають марними.
Отже, я переконаний, що настав момент не тільки розширити юрисдикцію МКС (наприклад, зробивши злочин агресії ефективно підсудним), але й забезпечити Суд дієвими правовими механізмами для реагування на порушення зобов'язань. Міжнародне право завжди було полем великих компромісів, через що ми іноді стаємо заручниками застарілих норм і практик. І, майже завжди, зміни відбувалися через значні потрясіння.
На жаль, російсько-українська війна, найбільший кровопролитний конфлікт у центрі Європи з часів Другої світової, і є таким потрясінням. До того ж, Україна знаходиться в процесі ратифікації Римського статуту, який набере чинності разом із законом, що передбачає відповідні зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України. Офіційно державою-учасницею Римського статуту Україна стане в перший день місяця, що настане через 60 днів після того, як наша ратифікаційна грамота буде передана на зберігання Генеральному секретарю ООН. Тож Україна на правильному шляху, і може стати тригером зміни міжнародно-правових механізмів.
Надруковано двома мовами — українською та англійською — у виданні "Дзеркало тижня".
