Вага ядерної зброї: які виклики стикаються з кожним, хто володіє атомною бомбою.
Дещо про особливості володіння своєю ядерною бомбою
Формат планування в ключі "ми попадемо в рай, а вони всі здохнуть" в цьому світі насправді вимушені вести усі держави-володарі власної ядерної бомби. Тут вже питання в тому, хто як це планування реалізовує.
У Великій Британії механізм управління ядерною зброєю виглядає наступним чином: вся ядерна арсенал країни зосереджений на чотирьох атомних підводних човнах проекту Vanguard, де також знаходиться так звана "червона кнопка". Активація цієї кнопки може бути здійснена або за безпосередньою вказівкою прем'єр-міністра, або в надзвичайних обставинах — якщо зв’язок з "материком" втрачено на декілька днів. У такому випадку командир підводного човна повинен відкрити спеціальний паперовий конверт, призначений для "Судного дня", вміст якого оновлюється після кожної зміни на посаді прем'єр-міністра.
У теоретичному розумінні, в цьому конверті можуть бути закладені різні варіанти: наприклад, надіслати трохи "мирного атома" до кожної оселі москвичів, або ж здійснити перехід під командування США чи Австралії. Проте ніхто заздалегідь не розкриє, яка саме опція буде обрана.
Тут головне те, що навіть Велика Британія як власник ядерної зброї вимушена сповідувати свій принцип в ключі "ми попадемо в рай, а вони всі здохнуть".
Ну або ж - можна взяти для ілюстрації приклад Індії та Пакистану як одних із найбільш населених держав-власників ядерної зброї.
На мою думку, ядерні доктрини цих двох держав можна узагальнити до простого і прямого принципу: "У разі будь-якої незрозумілої обставини натискайте на червону кнопку".
Ці всі приклади я навів просто до того, що у реальному світі країни-власники ядерної зброї взагалі-то в курсі, що наявність бомби їх взагалі ні від чого не рятує, скоріше навпаки - вимагає бути готовим взагалі до остаточної погибелі.
Не можна не згадати, що наявність власної ядерної зброї зобов'язує також розвивати системи доставки для неї. У нашій ситуації й з "конвенційними" дальнобійними ракетами справи також залишаються не надто втішними.
Ці рядки я пишу не лише в рамках дискусій на тему "або НАТО, або ядерні озброєння", а й у зв'язку з наявними в суспільстві настроями, які стверджують, що "достатньо лише відновити ядерний статус, і ми досягнемо успіху".
У цьому світлі варто зазначити, що сьогодні "озброєні змагання" більше не зосереджуються на тому, хто створить найпотужнішу ядерну зброю. Натомість акцент переноситься на реальні досягнення в сфері розробки гіперзвукових ракет, які стають серйозною "конвенційною" альтернативою для тактичної ядерної зброї.
Особливо в цій галузі наразі лідирують Китай, Росія та Північна Корея, тоді як у США подібні ініціативи поки що відстають.
Балістична ракета середньої дальності РСД-10 "Пионер" як експонат Музею Другої Світової в Києві та носій ядерної зброї часів "Холодної війни" тут теж для наочної ілюстрації.
