Тайвань та Україна: єдність у боротьбі проти авторитарних загроз — стаття Княжицького.
Для Тайваню тріумф України є символом їхньої безпеки, адже світ не зможе витримати кількох вогнищ напруги одночасно. У випадку, якщо Україна зазнає поразки, цілком імовірно, що наступною мішенню для агресії демократичного світу стане Тайвань. Китай неодноразово висловлював цю думку.
Сьогодні в Тайвані відзначають Національний день. Я тільки що повернувся звідти. Мені пощастило зустрітися з президентом, міністром закордонних справ, лідерами парламентських партій, українцями, які мешкають на Тайвані, а також з багатьма іншими людьми, які щиро прагнуть підтримати Україну.
Історія Тайваню для нас є надзвичайно повчальною.
Чому Тайвань, який колись був членом ООН і навіть одним із її засновників, врешті-решт втратив це членство? Причиною стало входження КНР, комуністичного режиму Китаю, в організацію, після чого Тайвань продовжує боротися за свою незалежність та визнання на міжнародній арені.
Ця фантастична країна виробляє ледь не найбільше чіпів у цілому світі, її готові захищати і США, і Японія, і Європа, й інші демократичні країни. Але чому ці країни не відкривають в себе посольства Тайваню? Чому вони визнали "один Китай" і що являє собою політика "одного Китаю"? Чи означає це те, що Тайвань не має права на існування?
Тайвань активно підтримує Україну, виділяючи значні фінансові ресурси для цієї мети. У їхньому бюджеті передбачено десятки мільйонів доларів, а багато тайванців добровільно надають гуманітарну допомогу українським медичним закладам, школам та дитячим садкам. Крім того, ті, хто допомагає приватно, ймовірно, також надають підтримку українським збройним силам. Один з тайванських військових героїчно загинув у боротьбі за свободу України, тоді як інші продовжують її захищати.
Тайвань дійсно є країною з демократичними цінностями, яка прагне співпрацювати з Україною для спільного майбутнього. Однак, Україна не готова до такої співпраці, оскільки побоюється впливу Китаю. Протягом тривалого часу багато українців підтримували комерційні, а отже, й корупційні зв'язки з китайськими партнерами. Історія пам'ятає, як Янукович намагався залучити інвестиції з Китаю і продати китайцям українські земельні ділянки, щоб уникнути зобов'язань перед ЄС щодо демократизації та розвитку країни в європейському напрямку. Адже ресурси потрібно десь шукати.
До сьогоднішнього дня Китай для багатьох наших керівників виглядає як безмежне джерело фінансування, яке не вимагає жодних уступок у сфері демократизації, адже сам Китай не є демократичною країною. Коли міністр закордонних справ Кулеба відвідав Китай і закликав китайські компанії брати участь у відновленні України, це викликало здивування не лише у тайванців, але й у багатьох наших демократичних партнерів, таких як США та європейські країни. Всі вони усвідомлюють, що Китай підтримує Росію. Деякі експерти навіть вважають, що Росія фактично виступає в ролі проксі для Китаю, оскільки, згідно із західними ЗМІ, російська сторона отримує китайське озброєння та іншу важливу підтримку.
Китайський ринок став ключовим союзником для Росії, фактично забезпечуючи її економічну стабільність, подібно до того, як він підтримує Північну Корею. Нещодавно відбулася зустріч лідерів Китаю та КНДР, на якій Китай ще раз підкреслив важливість своєї співпраці з Пхеньяном. Північна Корея, яка постачає зброю російським військам, що вбивають українців, є важливим елементом цієї співпраці. В результаті утворився своєрідний альянс авторитарних режимів — Китай, Росія, Іран і Північна Корея, які прагнуть підірвати демократичні цінності, переглянути кордони держав та контролювати природні ресурси, використовуючи слабкості багатьох демократичних країн.
Демократія виступає не тільки як найпотужніша система управління, але й як найбільш вразлива. Ця вразливість відкриває можливості для успіху ультраправих партій в Європі, які отримують підтримку з боку Росії та інших антидемократичних держав.
Наше відмовлення від співпраці з Тайванем є тривожним сигналом для Сполучених Штатів, які вважають його одним з найважливіших партнерів для європейських націй. Це свідчить про те, що ми не усвідомлюємо важливість солідарності між демократичними країнами та необхідність підтримувати демократичні цінності.
Ми можемо виграти цю війну лише через декілька чинників. Один з них - це, безумовно, західні кошти й західна зброя. Захід буде давати нам кошти й зброю значною мірою через те, що переконаний зараз, що ми обстоюємо і захищаємо демократію. Але якщо ми обстоюємо і захищаємо демократію, то саме демократичні країни мають бути нашими найбільшими союзниками. Нам непотрібно загравати з тоталітарними країнами, думаючи, що через нас вони змінять свої плани і будуть менше підтримувати Росію. Нас вони навіть не помічають. Стратегічно ми їм не потрібні. Стратегічно їм, в їхньому клубі, потрібна Росія. Тому підтримувати вони її будуть завжди. А от нам залишитися без західної підтримки дуже просто.
Наше прагнення взаємодіяти з авторитарними режимами, а не з демократичними державами, такими як Тайвань, створює серйозні ризики для нашої безпеки. Ми повинні бути вдячні Тайваню за ту підтримку, яку вони надають нам сьогодні. Їхній вплив на політичні рішення в США є надзвичайно значним. Варто зазначити, що Америка допомагає трьом країнам – Тайваню, Ізраїлю та Україні. Однак, підтримка України в Конгресі США була значно меншою, ніж підтримка Тайваню. Тайванські лідери відверто діляться зі мною: "Чи справді ви вважаєте, що американці не консультуються з нами, своїми найближчими союзниками, щодо необхідності підтримки України?" Так, вони запитують, але що можуть відповісти тайванці на питання про допомогу країні, яка запрошує для відновлення свого найбільшого супротивника – Китай?
Що таке "політика одного Китаю"? Ця концепція передбачає, що в Організації Об'єднаних Націй представлена лише одна китайська нація. Це зовсім не означає, що Тайвань не може претендувати на статус незалежної держави. У нього, безумовно, є таке право, адже його існування є цілком легітимним. Це також не надає Китаю права нападати на Тайвань або його знищувати. Саме тому Тайвань користується підтримкою демократичних країн.
На Тайвані вулиці відзначаються відчутною безпекою, судова система функціонує ефективно, а конкуренція є чесною. Тут до кожного ставляться з повагою, немов до бажаного гостя, і перебування на цьому острові приносить значно більше задоволення, ніж у будь-якій з багатих тоталітарних країн Сходу.
Але чому ж Тайвань опинився в такій ситуації, що лише декілька країн досі залишили в себе посольства Тайваню? Чому Тайвань виключили з ООН?
Ми зазвичай не задумуємося над цим. Але те, що сталося, сталося. Тайвань, безумовно, є Китайською республікою, оскільки саме він сформувався в результаті китайської історії. Головними діячами цього процесу були, зокрема, Чан Кайші, який очолював китайців. Після програшу в громадянській війні проти комуністичного лідера Мао Цзедуна, він відступив на Тайвань, де заснував нову державу. Ця країна стала важливим союзником Сполучених Штатів. Однак, чому ж Тайвань був виключений з ООН? Звичайно, існували економічні фактори. Адже Тайвань - невелика територія, а більша частина материкового Китаю опинилася під контролем комуністів. Багато країн прагнули налагодити з ними стосунки. Але як так сталося, що демократичні держави підтримали представництво китайського народу в ООН саме через комуністичний режим? Чому американці та багато європейських країн обрали підтримувати комуністів?
А сталося все дуже просто: Чан Кайші зберіг контроль над островом Тайвань, де і почав будувати проамериканську державу, але зовсім не збирався будувати державу демократичну. Фактично до кінця 80-х - початку 90-х років жодною демократією там і не пахло. І в 1971 році, коли Тайвань виключали з ООН, демократичні держави їх недостатньо підтримували, бо там була авторитарна держава: ворогів режиму кидали у в'язниці, обмежували свободу слова, понад 40 років тривав військовий стан і не проводили жодних виборів. Вам це нічого не нагадує?
В Україні війна, ми не можемо провести вибори, і об'єктивно продовжуємо військовий стан. На Тайвані його продовжували вже й тоді, коли жодних військових дій не було, бо так сподобалось владі. Але ж питання не лише у виборах під час військового стану. Там, як і в нас, обмежували свободу слова. У нас сьогодні немає політичних в'язнів, як це було там. Але коли демократія обмежується і не контролюється, то, очевидно, лише один крок до того, щоб з'явилися політичні в'язні. В такому разі Україна дійсно зникне з мапи землі. Є невелика вірогідність, що, умовно кажучи, російський агресор не піде в Галичину і десь там, в Галичині, хтось відстоїть такий маленький "український Тайвань". Але це зовсім не той сценарій, який нам потрібен. Нам потрібен сценарій тісної співпраці з усіма демократичними країнами, перемоги над російським агресором і відновлення нашої територіальної цілісності в межах 1991 року. Все це без західної підтримки жодним чином неможливо.
Ця підтримка стане можливою лише в тому випадку, якщо ми уникнемо помилок Тайваню і станемо взірцем демократії. Не будемо вихваляти, як це роблять наші лідери нині, цензуровані й пропагандистські телемарафони. Маємо прагнути до створення справжньої, потужної демократії, адже це - шлях до нашої перемоги. Усе, що вони проголошують, веде до невдачі, але вони цього не усвідомлюють. Кожен із них живе в своєму власному міністерстві, не задумуючись над тим, що відбувається на фронті, де не вистачає зброї та людей.
Є уроки, які тайванці повинні вивчити від нас. І ці уроки пов'язані з нашою боротьбою за Незалежність, з нашим минулим і з нашою культурою сьогодні. Одна з найбільших проблем Тайваню у протистоянні з Китаєм полягає в тому, що молоді тайванці фактично присіли на китайське телебачення, китайське радіо. Приблизно так, як ми колись дивилися російські канали (і зараз багато хто дивиться в Ютубі чи соцмережах російські продукти). І тому Тайвань значною мірою покладається на свої технологічні можливості. Вони мають хорошу сучасну зброю. Але найбільше розраховує на підтримку західних країн. Тому демократія для них важлива, і вони самі розуміють, що вибудувати якусь культурну незалежність від Китаю їм надзвичайно складно через те, що в них спільна мова. Вона відрізняється, але багато хто каже, що тайванський - це такий великий діалект китайської мови.
Тайвань має багатогранну історію, що включає періоди колонізації різними країнами, такими як Нідерланди, Іспанія та Японія. Острів також населений аборигенами, які були його корінними мешканцями. Через це населення Тайваню суттєво відрізняється від китайського. Хоча на острові проживає чимало китайців, тут також представлено безліч інших народів, які або були принесені сюди історією, або жили тут ще до китайської колонізації. Ця різноманітна ідентичність не відображається у Китаї.
Там немає такої організації, як український Пласт, хоча там є скаути, і вони зараз почали розвиватися і встановлювати зв'язки з українськими скаутами, зокрема з Пластом. Але ця організація не є настільки сильною і настільки патріотичною, як наші. Наш патріотизм і наша культура - це те, що постачає нам добровольців. Бо люди йдуть воювати за цю культуру і цю країну. Це те, в члму сьогодні відчуває проблему Тайвань. Але вони мають підтримку США, які будуть за них воювати, Японії, власну зброю і багато інших сильних сторін.
Якби ми були справді сильною демократією, демонстрували ефективність управління, чіткий прозахідний і продемократичний курс, не загравали б з авторитарними режимами, не припиняли б підтримувати культуру, як це зроблено в бюджеті цього року, то шлях до нашої перемоги був би набагато коротшим. А так, наша влада нас веде манівцями.
Джерело може бути представлено як "витік" або "початок", в залежності від контексту.
Про автора. Микола Княжицький — український журналіст та депутат Верховної Ради.
