Щоденник "Юності". День 6. Індійська пристрасть та українська боротьба.
Велосипедна дорога Ігоря Волочія "На межі", документальний епос Юрія Речинського "Dear Beautiful Beloved", а також чуттєва драма індійської режисерки Паял Кападії "Все, що ми уявляємо як світло".
У Києві стартував 53-й міжнародний кінофестиваль "Молодість". Цього року фестиваль, вперше з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, відбувається в традиційному форматі: з міжнародними конкурсами (повнометражні, короткометражні та студентські фільми), національними та документальними змаганнями, дитячим Teen Screen, а також широкою позаконкурсною програмою. Основними локаціями фестивалю стали кінотеатр "Жовтень" та, вперше за багато років, Київський будинок кіно. Для детальнішої інформації про основні фільми фестивалю зверніться сюди. Огляд п’ятого дня фестивалю читайте тут.
Четвер на "Молодості" виявився насиченим захоплюючими прем'єрами, але особливо хочеться підкреслити три з них, що вражають своїм контрастом — як в емоційному, так і в візуальному аспектах.
Український документальний фільм "На межі" (в рамках програми "Документальний конкурс") є своєрідним щоденником подорожі його автора та центрального персонажа. Ігор Волочій, 34-річний захоплений велосипедист і кінематографіст, улітку вирушає в веломарафон разом із німецьким другом Себастіаном, щоб зібрати гроші на підтримку України. Їхній шлях складається з 1500 км, прокладених уздовж лінії фронту, минаючи звільнені села та міста. Більшість матеріалу знято на камери, закріплені на тілах велосипедистів, а також є кілька інтерв'ю з Ігорем і Себастіаном та анімаційні вставки. Фільм вийшов легким, динамічним і яскравим, пронизаним гумором і самоіронією, водночас точно передаючи драматичні моменти.
Прем'єра нового документального фільму австрійського виробництва "Dear Beautiful Beloved", що відбулася в рамках "Українських прем'єр", викликала особливий інтерес. Це - остання робота українського режисера Юрія Речинського, який протягом останніх 11 років проживає в Австрії. Він відомий завдяки таким проектам, як "Хворісукалюди" та "Січень -- березень".
В новій картині Речинський не має одного героя чи головного сюжету. Історія розвивається одразу кількома лініями: вивезення важкохворих і маломобільних літніх людей з прифронтової зони; евакуація матерів з дітьми за кордон; пошук та ідентифікація останків загиблих захисників України. Як завжди в Речинського, фільмові притаманна глибока, "живописна" колористична насиченість кадру - і це додає Dear Beautiful Beloved особливого драматизму.
У повнометражному конкурсі було представлено ще одного потенційного переможця - "Все, що ми уявляємо як світло" (режисер Паял Кападія, Індія-Франція-Нідерланди-Люксембург). У центрі сюжету знаходяться дві медсестри, Прабга і Ану, які працюють і живуть у Мумбаї. Чоловік Прабги поїхав на заробітки до Німеччини і більше не підтримує зв'язок із дружиною, тоді як Ану має стосунки з молодим чоловіком з іншої релігійної громади, що викликає протидію з боку їхніх батьків.
"Все, що ми уявляємо як світло"
Власне, в Паял Кападії вийшло інтелігентне й зворушливе кіно, поетичне в найкращому сенсі. Режисерка творить цю історію з побутових, звичайних речей, з буденних розмов, з уривчастих спогадів, зі співу птахів, з відбиття світла в очах. Те, що ми уявляємо як світло, може виявитися ілюзією, самооманою - але це те, що нас і робить людьми.
На Каннському фестивалі кіно стрічка була удостоєна Гран-прі від журі.
