Орест Сохар: 80% громадян Грузії підтримують ідею вступу до Європейського Союзу, але 54,2% з них висловлюють прихильність до проросійських ілюзій. Які причини такої розбіжності? -- Блоги | OBOZ.UA

На грузинському кейсі кремль демонструє силу технологічної інженерії. Ще 16 років тому, 2008-го РФ відстоювала свої танками, які дійшли мало не до Тбілісі. Та після політичного банкрутства Саакашвілі московія змінила агресивний інструментарій на "мирний", пропагандистський.

Аналітика останніх парламентських виборів в Грузії -- це, по суті, демонстрація можливостей російських технологій: спершу 2012-го в цій країні змінили правлячу партію, на виборах перемогла прокремлівська сила на чолі із найбагатшим бізнесменом країни Бідзіною Іванішвілі, який до того тусив у рашці. У 2024-му грузинам змінили свідомість.

Іванішвілі майстерно використовує консервативні настрої в суспільстві, представляючи свій "інформаційний пакет", який вже був протестований путіним у Росії. Він починає з жорсткого захисту від "розповсюдження ЛГБТ", а завершує кампанією проти "ворогів народу", зокрема, так званих іноагентів.

Не обійшлося без безпосереднього втручання з боку Кремля. Міжнародні слідчі отримали доступ до листування працівників російської розвідки, з якого стало зрозуміло, що російські спецслужби не вірили в "органічну перемогу" партії "Грузинська мрія". Вони запропонували вжити "радикальних заходів", щоб уникнути повторення ситуації, подібної до "нової Вірменії". Йдеться про можливу маніпуляцію виборами з подальшим - за необхідності - жорстоким придушенням протестів, за аналогією з подіями в Білорусі у 2020 році.

Під час виборів ГМ реалізувала окрему кампанію, що ґрунтувалася на залякуваннях про "можливу війну". Країна вже зазнала війни з РФ, втратила частину своїх територій, що робило ці страхітливі заяви надзвичайно переконливими. Одне з гасел ГМ звучало: "Якщо не ми, то настане війна", що прямо закликало до співпраці з агресором. Навіть в день голосування Іванішвілі намагався переконати виборців, що зовнішні сили (ті самі агенти) прагнуть "втягнути Грузію у війну".

До 2024 року проросійська "Грузинська мрія" вже тричі вигравала парламентські вибори, але завжди тримала перед виборцями перспективу майбутнього вступу до Європейського Союзу. Однак у 2024 році саме ця партія спричинила найглибшу кризу у відносинах між Грузією та Заходом за останні два десятиліття, ухваливши закон про іноземних агентів. Унаслідок цього євроінтеграційні прагнення країни опинилися під загрозою, а США, як стратегічний партнер Тбілісі, почали переглядати свої двосторонні відносини.

Згідно з інформацією, що циркулює, Кремль планує запропонувати Тбілісі певні «заспокійливі» поступки: мова йде про можливе повернення до складу Грузії двох колишніх регіонів — Південної Осетії та Абхазії, які в даний час перебувають під фактичним контролем Росії. Іванішвілі має намір оголосити про «відновлення територіальної цілісності Грузії». Це можна розглядати як нерівноцінну угоду: дві області в обмін на повний контроль над усєю країною, включаючи її логістичні маршрути, серед яких особливо важливим є сухопутний коридор через Грузію та Вірменію до Ірану.

Опозиція отримала можливість змагатися з ГМ, об'єднавшись, проте політики не змогли знайти спільну мову через свої власні амбіції. На вибори вийшли чотири окремі опозиційні групи, які не змогли здобути перемогу над "мрією", а тепер намагаються уникнути поразки.

Генеральна асамблея отримала 89 голосів з 150 можливих, проте для початку функціонування парламенту необхідно, щоб у ньому було не менше 100 депутатів. Опозиційні фракції намагаються консолідувати свої зусилля, відмовляючись від участі в роботі представницького органу, що фактично призводить до блокування парламенту. Але чи вдасться політикам знайти спільну мову напередодні "політичного розстрілу", покаже лише час. Це лише одна сторона медалі.

З іншого, ГМ, яка за підтримки СЗР РФ уже давно готувалася до білоруського сценарію, навряд чи зупиниться перед "конституційними формальностями" і просто захопить владу. Тим паче, що населення настільки залякане українським кейсом війни, що, здається, призабуло про свою національну гордість, революцію троянд та хвацькі часи демократизації країни.

Кожному українському виборцю слід ознайомитися з грузинським досвідом, щоб усвідомити, якими ризиками обертається політична русофілія. Хоча минуле не змінити, ми маємо можливість запобігти загрозам, що чекають нас попереду.