Стиль чи побоювання: чому жінки в Радянському Союзі не знімали головних уборів навіть у закритих приміщеннях.

І в капелюсі відвідували, і в ресторанах проводили час.

У радянські часи існувало багато дивних звичок та стереотипів. Так, жінки СРСР доволі часто не знімали шапки у приміщеннях, навіть коли сиділи без верхнього одягу.

"Телеграф" пояснить, чому це сталося, та чи справді мода відіграла значну роль у цьому питанні.

В Радянському Союзі хутряні шапки вважалися справжнім символом розкоші, і їх придбання відбувалося лише один раз за все життя. Люди дбайливо ставилися до них, зберігаючи вдома в хустках, заповнених газетами, щоб зберегти первісну форму.

Однією з причин, чому жінки в радянську епоху навіть у ресторанах чи на святкових заходах носили шапки, був страх, що їхні головні убори можуть бути зіпсовані або вкрадені. Це особливо стосувалося виробів з натурального хутра або вишуканих, красивих моделей.

Ще однією причиною цього можна назвати моду, адже радянські фільми чітко насаджували цей стереотип. Так, у фільмі "Іронія долі, або З легкою парою" з'явились лисячі та песцеві шапки, які героїні не знімали навіть у приміщенні. А от у "Дівчатах" засвітились шапки з хутра оленяти. Їх шили зі шкур північних оленів та дорого коштували.

У СРСР справжня хутряна шапка вважалася розкішним аксесуаром, який мав високу цінність. Жінка в такому головному уборі могла продемонструвати свій матеріальний статус. Однак через вартість хутряних шапок, вони часто ставали об'єктами крадіжок. Тому їх частіше носили на свята чи в кіно, ніж на повсякденну роботу.

Шапка на голові майже завжди псувала зачіску, тому жінки зазвичай не знімали їх у приміщенні. З іншого боку, з гарною шапкою іноді й не потрібно було турбуватися про укладку. Проте деякі жінки вміло інтегрували хутряну шапку в свою зачіску, надаючи їй естетичного вигляду і стилю.

Нагадаємо, що в СРСР жінки зберігали капронові колготки у морозилці, і тут важливу роль відіграв дефіцит.

Раніше "Телеграф" розповідав, чому в СРСР туалетний папір був дефіцитом.