Кути. Ринок, що зникає з першим промінням ранку, і містечко, яке об'єднує чотири різні культури (ФОТО, ВІДЕО)

Нічний базар у Кутах — це неймовірно атмосферне місце, яке обов'язково слід відвідати кожному поважному туристу. Тут ви отримаєте дерев'яну дошку у формі яблука замість решти, адже дрібних монет немає. Ви також матимете можливість поспілкуватися з майстрами, які пропонують свої вироби прямо з-під станка чи різака — і все це за дуже привабливими цінами. Після відвідування базару не забудьте прогулятися затишними вулицями цього колоритного містечка. Кути — це місце, де переплітаються різноманітні культури та історії, як зазначає Репортер.

Про базар у Косові відомо багатьом, оскільки це популярна туристична локація. Він настільки розрекламований, що для відвідувачів організовують окремі екскурсії. Натомість нічний базар у Кутах залишається маловідомим. Якщо порівнювати, косівський базар нагадує справжній фестиваль, де можна знайти сирні коники, вишиванки, кераміку, а також насолодитися гомоном і веселощами. У той час як кутський базар представляє собою щось первісне і справжнє.

Протягом трьох десятиліть майстри з навколишніх сіл доправляють свої роботи сюди. Вони добираються на велосипедах, автомобілях або автобусах, перетинаючи гори та річку Черемош. Усі зустрічаються біля води в місці, яке відоме як Зарінок.

Зараз базар починається одразу ж по закінченню комендантської години. Тобто, о п'ятій ранку починається і десь о восьмій вже закінчується - три години. Раніше починали о другій ночі. Уже з 23.00 на повороті на базар утворювалася черга з сотні машин, як чекали, поки їх запустять на територію базару.

Якщо ви не бажаєте подорожувати вночі, але хочете відвідати базар у його найактивніший час, варто переночувати в Кутах.

Отже, на годиннику 5.30 - базар уже в розпалі. Платимо 10 грн за вхід і рушаємо в темряву. Від фар щойно прибулих бусів, які привезли торговців, відблискують калюжі й видно, куди йти. Гарно вбиратись сюди не варто - аби зручно, щоб не боятися замастити взуття болотом, і тепло, бо від річки тягне холодом.

У повітрі витає приголомшливий аромат деревини — свіжооброблених скринь, ложок, гребінців, горняток, мисок та інших виробів. Цей запах супроводжує вас через всі ряди й секції базару. Так, саме так: базар поділений на різні зони. Існує ремісничий квартал, де майстри пропонують свої власні витвори. Далі розташований святковий сектор, де можна знайти прикраси для різноманітних свят. Є також продуктовий квартал і великий китайський — тут вам відкрито скажуть, що всі товари походять з Китаю.

Наче образ на яскравому фоні, пані Ганна з села Річка Косівського району займає своє місце. Вона сміється з цього дива. Пояснює, що наділа це, щоб не було холодно. Вже протягом 20 років кожної суботи відвідує базар у Кутах.

Він згадує, що на початку не існувало такого асортименту товарів, тоді як сьогодні люди створюють усе що завгодно.

Пані Ганна займається продажем стаканчиків, виготовлених із черешні. Набір з десяти штук коштує 300 гривень. Також у неї є сільнички з буку — ціна 20 гривень, а з кришечкою — 25 гривень. Окрім цього, вона пропонує різноманітні цікаві вироби для зберігання голок, які можна придбати за символічну ціну. Усі ці прекрасні речі створюють її діти, а вона займається їхньою реалізацією.

Ознайомтеся з: Ночівля на валилі, гуцульське джакузі та ліжники за рекордні три години. Яворів активно приваблює мандрівників.

Ще одна Ганна з села Брустури виявилася дуже балакучою. Вона почала торгувати на базарі ще у свої десять років. У дитинстві разом із бабусею приїжджала вночі, адже потрібно було заробляти, адже грошей не вистачало. Крім того, бабуся завжди купувала якісь пиріжки або смачні ласощі.

Тоді базар був великий, що не було де яблуку впасти, - говорить Ганна. - Я стояла при виході й на клійоночці з землі торгувала, бо сюди мене ніхто не пускав. А теперка хоть лягай. Зараз уже все йде нанівець. Під час війни дуже багато майстрів повиїздило. Й десятої частини нема в порівнянні, який базар був колись.

Ганна займається продажем свистульок, які виготовляє власноруч. Крім того, вона створює ступки для часнику. Хоча сьогодні не принесла з собою сирних коників, раніше їх також виготовляла. Її перші кроки в торгівлі почалися з сопілок, які вона почала робити ще в дитинстві.

Розказує, колись базар був двічі на тиждень - у середу та суботу. Зараз тільки в суботу. Ще раніше торгували при свічках, то зараз вже є електрика. Та коли світло вибиває, то люди дістають свічки і торгують при них. Тоді, каже, на базарі панує якась особлива атмосфера.

Туристів тут не так вже й багато, у Косові їх куди більше, - зітхає жінка. - У Кутах туристи мають змогу побачити нові вироби, які потім з'являються лише в сувенірних крамницях. І ціни тут значно нижчі. Багато людей беруть наші товари за кордон. Тільки коли вирушаємо в далекі мандрівки, починаємо по-справжньому цінувати те, що маємо. Ось, я підготувала 40 свистульок - вони відправляться до США.

Пан Василь, мешканець села Вербовець, займається торгівлею вже більше 25 років. Він зазначає, що кожне село має свої унікальні ремесла та традиції. Наприклад, в Прокуравах відомі своїми майстерно виготовленими ложками.

Ми - шкатулки, шахи, тарілки робили, а тепер перейшли на іконки, - показує свій товар пан Василь. - Чим старшим робишся, то стаєш ближче до Бога. Прикарпаття - це земля майстрів. І всі ці вироби роблять люди, які переважно без освіти. Це є талановитий край. Усе дано людині природою.

У майстрів вироби беруть купці з Києва, Одеси, Хмельниччини, Запоріжжя, Харкова й потім перепродають дорожче.

Так і обертається цей бізнес, адже це оптовий ринок, - усміхається пан Василь, заповнюючи пакет десятком магнітиків із зображенням Карпат.

Кажуть, що ще кілька років тому, якщо ви хотіли придбати щось одне, місцеві продавці навіть не звернули б на вас уваги. Купувати можна було лише оптом — по 10, 20 або навіть 100 одиниць. Сьогодні ж ситуація змінилася, і вам із задоволенням продадуть навіть одиничний товар. Наприклад, ви зможете купити маленьку сільничку у формі котика за 10 гривень, а якщо вам потрібно щось інше, то можуть запропонувати дерев’яну дошку для нарізання, адже дрібніших товарів немає в наявності.

Досліджуйте також: Снятин – рай для поціновувачів смачної їжі. Які цікаві місця ховаються в цій затишній місцевості (ФОТО)

Серед окремих мандрівників можна помітити і досвідчених перекупників. Вони – це люди, які серйозно ставляться до своєї справи і мають чіткий план дій. У них є власний маршрут, специфіка товару та коло звичних партнерів. Озброєні блокнотом та ручкою, вони рухаються від одного ряду до іншого, скуповуючи все необхідне. Придбаний товар відразу ж викреслюють із списку.

Є багато таких, що тут купують, а потім їдуть у Косів і перепродають, але вже дорожче, - говорять у кварталі, де всі продавці з села Річка. Навіть староста села тут торгує своїми виробами. Каже, з Річки у Кути приїздить з 40 майстрів і кожен зі своїм крамом.

Приблизно о восьмій ранку торговці починають повертатися додому. Ми насолоджуємося кавою з видом на Овідієву гору, складаємо все, що придбали, у багажник і вирушаємо досліджувати саме містечко. Адже в Кутах зібрано безліч історичних моментів.

До речі, чому та гора над базаром Овідієва? Місцеві розказують, що цей топонім цілком може походити ще з часів Давнього Риму. Римський поет Овідій був засланий на край Римської імперії і відомо, що він помер десь в Румунії, яка була вже тут, за Черемошем.

Директор краєзнавчого музею Євген Німець із задоволенням ділиться захоплюючими історіями про Кути. Він усміхається, коли говорить про те, що зараз займає посаду директора музею, хоча сам музей залишається закритим. Напередодні вторгнення планувалося перенести краєзнавчий музей і облаштувати його в підвальних приміщеннях ратуші, але ці плани наразі залишилися на паузі.

У Кутах свого часу перебував одружений Баал Шем Тов, засновник хасидизму, який знайшов вічний спочинок в Умані. Це місто щорічно приваблює тисячі паломників. Кажуть, що він підтримував дружні стосунки з Довбушем, і час від часу вони разом смакували чарчину.

У Кутах можна знайти велике єврейське кладовище, яке привертає увагу. У музеї Кракова навіть є окремий зал, присвячений цим похованням. Кладовище розташоване серед житлових будинків, що надає йому особливої атмосфери — водночас моторошної та захоплюючої. Його розміри вражають: воно схоже на футбольне поле. Більшість надгробків чудово збереглися, що робить це місце ще більш вражаючим.

Перед початком Другої світової війни територія Кутів входила до складу Польщі. У 1939 році, коли війна розпочалася, польські військові відступали через Кути до Румунії, яка була розташована по той бік річки. У цьому містечку відбулося останнє засідання польського уряду, що базувався у Варшаві. Оскільки поляки не могли перетинати кордон зі зброєю, вони залишали її у річці Черемош. Перед цим у костелі Серця Ісусового, що розташований в самому центрі Кутів, відбулася фінальна служба. На ній були присутні президент Польщі, прем'єр-міністр та інші високопосадовці.

Цей костел досі функціонує і приваблює численних вірян. Віряни приїжджають на службу навіть з Косова. Його збудували в 1890 році. Унікальним акцентом є керамічна статуя Ісуса Христа, а також годинник, який має циферблати з усіх чотирьох сторін. Цю вежу охрестили "кутівським Біг Беном".

На головній площі Ринок здебільшого розташовані двоповерхові будівлі, де колись проживали євреї. На нижньому поверсі зазвичай були магазини, а на верхньому — житло для родин. Від площі відходять вулиці, обрамлені польськими та вірменськими особняками. У Кутах також можна зустріти унікальний архітектурний стиль, відомий як "чиряк". Саме так місцеві жителі називають будівлю, що розташована біля костелу, на території невеличкого парку, яка зовсім не вписується в навколишній ландшафт.

Існує три різні назви для цього містечка. Перший варіант обумовлений його розташуванням на перехресті річки Черемош та гори. Другий варіант походить від гуцульського слова "кутати", що означає займатися домашніми справами. Третій варіант має корені в санскритській мові, де слово "душа" має особливе значення.

Мешканців Кутів називали "пиндюрами", хоча точне значення цього терміна залишається невідомим. Слово має певний негативний відтінок. Крім того, їх часто іменували "цибулянниками", адже в Кутах та сусідньому селі Старі Кути вирощували смачну червону цибулю.

Перше документальне свідчення про Кути відноситься до 1448 року. У цьому населеному пункті мирно співіснували українці, поляки, вірмени та євреї, кожен з яких вніс унікальний вклад у культурну спадщину містечка.

Вірмени, які оселилися на Прикарпатті, втекли з Криму. На цих землях вони займалися вирощуванням тютюну та винограду, а також переробкою м’яса, виготовляючи салямі, яку потім експортували до Парижа. Цікаво, що сьогодні багато мешканців Кутів мають вірменські риси обличчя. Однак серед корінних вірменів, які колись мешкали в Кутах, залишилися лише поодинокі представники.

Вірменський костел святого Антонія, збудований у 1791 році, дійшов до нас у відмінному стані. Наразі він слугує церквою святого Володимира. Також зберігся вірменський цвинтар, який хоч і невеликий, проте розташований серед житлових будинків. На надгробках вірменів можна побачити жовті фарби. В центрі кладовища стоїть величезна каплиця, котру використовують як притулок для померлих, які опинилися у скрутному становищі або не мають власного житла. Там зберігають тіло перед похованням, завжди горить свічка, і хтось знаходиться поруч, зайнятий молитвою.

Чимало польських туристів відвідували Кути влітку, аби насолодитися відпочинком. На березі Черемошу розташовувалися купальні, де відпочивальники смакували свіжі овочі, гуляли лісом і вдихали чисте повітря. Одна з головних вулиць веде безпосередньо до пляжу тих давніх часів.

Ще однією цікавинкою цього містечка стала кераміка – унікальна кутська кераміка, яка довгий час залишалася в тіні, але сьогодні нарешті починає відновлюватися. Вона зникла через заборону на використання блакитного кольору, введену радянською владою, оскільки цей колір не повинен був бути поруч із жовтим. Основними кольорами гуцульської кераміки були жовтий, зелений і блакитний.