Історія антипатії: еволюція поглядів Дональда Трампа на Україну.
Ставлення Трампа до України формувалося під впливом людей, які не мають до неї жодних симпатій
Володимир Зеленський "ніколи не мав би дати можливість цій війні початися", а тепер вона "вже програна" - такі слова виголосив колишній президент США та нинішній кандидат на новий термін Дональд Трамп, коментуючи ситуацію в Україні та конфлікт з Росією.
Ці слова, звісно, не мають дивувати нікого, хто стежив за позицією Трампа з цього приводу.
Однак це надає нам можливість підкреслити ключові аспекти цієї позиції та дослідити її в рамках політичного курсу Трампа – від його старту до потенційного знову потрапляння в Білий дім.
Остання заява Дональда Трампа нагадує нам, що для нього всі питання завжди мають персоніфікований характер.
Трамп рідко вживає назви "Росія" або "Україна", проте завжди згадує Путіна та Зеленського.
Це виникає через зацикленість колишнього президента США на власній особі, де він виступає як лідер. У його сприйнятті світ обертається навколо нього, а його інтереси переважають над іншими пріоритетами, внаслідок чого геополітика та державні інтереси стають лише другорядними.
Пропускаючи це через іншу призму, важливо зауважити, що
Трамп вважає, що Україна є чимось негативним і, в основному, небезпечним для його особистих інтересів.
Звісно, можна зазирнути і в період першого походу Трампа у велику політику. Зокрема, подивитися на його публікації та висловлювання, що вони виявляли окремі риси зневаги до міжнародного порядку та цінностей у світовій політиці.
Але почнемо, власне, з 2016 року, коли він вперше став кандидатом у президенти США.
На той час війна Росії проти України тривала вже два роки. Проте це не заважало Трампу робити заяви на кшталт того, що оскільки багато українців говорять російською, то логічно думати, що ці землі мають стати частиною Росії.
Зокрема, він публічно заявив, що розгляне питання належності Криму Росії. На цьому тлі позиція Гілларі Клінтон, яка вже тоді порівнювала Путіна з Гітлером, виглядала кращою для українських інтересів. Але вона програла вибори.
Під час виборчої кампанії 2016 року дані з України сприяли тому, щоб демократи змогли "знищити" Пола Манафорта, який обіймав посаду керівника штабу Трампа з березня 2016 року.
Призначення такої людини, як Манафорт, на цю посаду уже саме по собі промовисте, але то американські внутрішні політичні справи. Зрештою, він згодом відправився за ґрати, аж до його помилування Трампом на останньому відрізку його президентства.
Трамп завжди пам'ятав, що, на його погляд, українці виявилися по ту сторону конфлікту.
У тиждень, що передував інавгурації Трампа, стало очевидно, що він має намір укласти угоду з Путіним, де інтереси України можуть бути використані як засіб для торгівлі (варто тримати це в пам'яті й сьогодні).
Майкл Флінн, який був призначений радником з національної безпеки, зв'язався з послом Росії у Сполучених Штатах для обговорення питань, пов'язаних з його новою роллю. Проте згодом Флінн опинився під пресом і був змушений залишити свою посаду. Це призвело до збільшення списку осіб з команди Трампа, які потрапили в неприємності через ситуацію з Україною та Росією.
Проте проросійський імпульс Трампа виявився заблокованим розслідуванням зв'язків його кампанії з Росією.
Це створило контекст, в якому Трамп просто не міг робити кроки назустріч Москві, адже до нього була прикута щільна увага преси та політичних опонентів. Саме тому, коли до нього прийшли високопосадовці адміністрації з пропозицією передати Україні летальну зброю, він на це погодився.
Крім того, варто усвідомлювати, що у можливій майбутній адміністрації Трампа не буде таких фігур, як Рекс Тіллерсон, Герберт Макмастер або Джеймс Меттіс. Трамп засвоїв уроки минулого і має намір забезпечити своє оточення виключно відданими людьми, які не стануть стримувати його ініціативи чи амбіції.
Нещодавно стало відомо, що Трамп, ніби вибачаючись, запитував Путіна про його ставлення до постачання зброї Україні з боку США, неначе намагаючись підкреслити, що це рішення не його, а вимушене обставинами. Відомо також, що Путін відповів, що така дія була б помилковою і нічого не змінить.
Щодо останнього висновку, варто зазначити, що Трамп дотримується думки, що Україна не має можливостей для успішної боротьби з Росією, вважаючи, що вона приречена на невдачу, тоді як Росія, на його думку, неминуче досягне успіху.
Особисте ставлення Трампа до Владіміра Путіна завжди інтригувало і експертів, і медіа.
Це можна охарактеризувати як щось на зразок обожнювання. Путін є єдиним світовим керівником, про якого Трамп ніколи не сказав нічого негативного, а скоріше намагався завжди захищати його від будь-якої критики.
Існували припущення щодо можливого компромату. Проте насправді таке ставлення більше свідчить про уявлення Трампа щодо себе, політики і світу. Йому подобається модель, яку встановив Путін у Росії, де не залишилося місця для незалежних судів, вільної преси та реальної демократії.
Ставлення Трампа до демократії має свої особливості.
Він не сприймає це як щось надзвичайно важливе. Завдяки цьому, у нього налагодженіші зв'язки з авторитарними керівниками, ніж з лідерами демократичних країн. Серед його знайомств можна знайти широкий спектр фігур — від Сісі в Єгипті до Кіма в Північній Кореї, включаючи Путіна.
Тому теза, що однією з причин ставати на бік України є те, що Україна є демократією, яка бореться проти авторитарного режиму, геть не працює для Трампа та його політичної команди.
Крім того, те, що Україна є демократичною країною, яка прагне дотримуватися європейських ліберально-демократичних принципів, викликає роздратування у прихильників Трампа.
Аналогічно, це стосується і уявлення Трампа про світ.
Світовий устрій його не задовольняє, порушення міжнародного ладу та права не вражають.
Для нього Європейський Союз виступає лише як суперник. Щодо НАТО, то він вважає цю організацію безкорисною, оскільки, на його думку, країни-учасники не виконують своїх фінансових зобов'язань.
Звісно, на останній пункт можна поглянути крізь призму того, що європейські члени дійсно недостатньо вкладали у свою безпеку та оборону. Про це активно почав говорити ще попередник Трампа в Білому домі Барак Обама, до якого у Трампа немає жодних симпатій.
У такому ставленні можна розгледіти особливу манеру мислення Трампа, яка зводиться до питання "яка мені з того вигода?". Проте справжня причина такого підходу полягає в нерозумінні ролі Альянсу, а також цінностей і принципів, на яких він заснований.
Міжнародна система, яку США послідовно створювали та підтримували протягом багатьох років, під різними адміністраціями, для Трампа втратила свою цінність.
Ставлення Трампа до України формувалося під впливом людей, які не мають до неї жодних симпатій.
Ми вже згадували про Путіна, з яким Трамп, як ми нещодавно дізналися, мав розмови і після того, як пішов з посади президента. Ще одна особа - Такер Карлсон.
Серед численних міжнародних фігур особливо варто відзначити угорського прем'єра Віктора Орбана.
Вплив Орбана на Трампа може бути неочевидним для багатьох, проте він суттєвий і заслуговує на серйозне вивчення.
Коли Трамп стверджує, що українці є поганими людьми, абсолютно корумпованими, не шанують його, а віддають перевагу ліберальній демократії (на відміну від "неліберальної" чи "суверенної"), це, зокрема, є свідченням впливу угорського прем'єра.
Будапешт відіграє ключову роль у зміцненні сучасного консервативного руху.
Не випадково Трамп на нещодавніх президентських дебатах згадав Орбана як зразок світового лідера найвищого рівня. Це могло здивувати деяких, але не тих, хто уважно слідкує за їхніми взаєминами.
Трамп багаторазово просив своїх радників роз'яснити, чому саме Сполучені Штати повинні надавати підтримку Україні. Для нього це питання залишалося не зовсім зрозумілим.
З аналізу висловлювань радників стало очевидно одне: Україні необхідна підтримка з боку Сполучених Штатів. Тож, якщо це так, чому б не використати цю можливість для отримання вигоди для себе?
У цьому лежить основа скандалу 2019 року, коли Трамп просив українське керівництво вжити певних заходів, які могли б сприяти його успіху на виборах президента.
Телефонна бесіда, що відбулася 25 липня 2019 року, разом із висловленням "мені б хотілося, щоб ви надали нам допомогу" стала причиною тимчасового призупинення підтримки для України, викликала значний тиск, шантаж і, зрештою, призвела до слухань у Конгресі Сполучених Штатів.
Після початку повномасштабної агресії Росії в лютому 2022 року Трамп незабаром зробив заяву про "геніальність Путіна".
Згодом він сформував на своєму фланзі Республіканської партії атмосферу справжньої антикореспондентської істерії. Він наполегливо доводив, що підтримка України у вигляді зброї та фінансування - це все "даремно". На його думку, загроза, що нависла над південними кордонами, є більш актуальною для США, ніж агресивні дії Росії. Він також стверджував, що допомога Україні є виключно європейською справою, і що це лише відволікає увагу від загрози з боку Китаю.
Звичайно, Україна стикається з проблемами корупції, що призводить до розкрадання фінансів та неналежного використання зброї.
З часом ці тези стали більш конкретизованими: мова йшла про так звану диктатуру в Україні, тиск на засоби масової інформації та опозиційні сили, нелегітимність влади через відсутність виборів, переслідування православних і християн, а також багато інших питань.
Трамп особисто сформував спільноту, що відчуває неприязнь до України.
Ця база залишиться впливовим фактором, навіть якщо він стане президентом. Адже навіть якщо Трамп захоче, він не зможе швидко та ефективно змінити ці настрої.
Нещодавні висловлювання про "мирний план" вказують на те, що насправді не існує жодного плану, окрім як прийняття російських умов.
Трамп не прагне обговорювати цю тему в подробицях, але його виборчий партнер, сенатор Джей Ді Венс, висловив своє бачення, і немає жодних підстав вважати, що Трамп має іншу точку зору.
І останні заяви Трампа - мовляв, Україна сама винна в тому, що з нею сталося, - це підтверджують. Він також вірить у те, що Росія приречена виграти війну, тож навіщо підтримувати Україну?
Sure! Here’s a unique variation of that text: “#####”
Сподівання на те, що позиція Трампа з українського питання може якимось чином змінитись, якщо він повернеться до Білого дому, залишає враження видавання бажаного за дійсне.
Його позиція є усталена, вкорінена. Так, Трамп є популістом та демагогом, тож слова можуть розходитися зі справами, але в не в цьому випадку.
Якщо кажуть, що Трамп може обуритись через те, що Росія не виконуватиме якісь домовленості, то забувають, що наразі немає жодного бачення того, що саме команда Трампа може вимагати від Росії.
Значно легше просто відмовитися від підтримки України, змусивши її погодитися на вимоги Росії.
Звичайно, лише громадяни США мають право вирішувати, хто займе посаду наступного президента. Україні слід залишатися в стороні та з терпінням чекати на підсумки виборів.
Також варто зазначити, що Київ муситиме налагоджувати стосунки з усіма політичними партіями та угрупованнями.
Проте в той же час слід відмовитися від безпідставних "рожевих" сподівань.
Наша оцінка недоліків у методах і стратегіях сучасної американської влади не є достатньою підставою для того, щоб сподіватися, що зміна складу адміністрації в Білому домі принесе нам вигоду.
Автор: Володимир Дубовик,
