Другий Ватиканський Собор став новим етапом для Церкви. Промова Павла VI від 18 листопада 1965 року - Vatican News.
Попереднього разу, розглядаючи перебіг четвертої сесії ІІ Ватиканського Собору, ми дійшли до промови Папи Павла VI, з якою він звернувся до соборових отців 18 листопада 1965 року, день урочистого проголошення чергових двох соборових документів.
Як вже було зазначено раніше, у своїй промові папа звернув увагу на період після собору, акцентуючи на необхідності створення нових комісій. Він відкрив свою промову словами: "Цей кінець є радше початком багатьох речей!". Це підкреслювало важливість формування органів, які б у тісній співпраці з папою працювали над реалізацією норм, закріплених у соборових декретах. Папа висловив бажання якнайшвидше розпочати створення таких інституцій. Він оголосив про заснування трьох нових післясоборових комісій: з питань священної літургії, перегляду кодексу канонічного права, а також комісії, яка наразі досліджує можливості реалізації положень декрету про суспільні комунікації. Крім того, папа повідомив про створення синоду єпископів, перший з яких планувався на 1967 рік. Водночас він підкреслив, що "нові інституції будуть відкриті для нового служіння, яке вимагатимуть принципи цього Собору та потреби оновлення життя Церкви". Однак це не означатиме "створення нової штучної ієрархії". Папа прагне зацікавити єпископат у співпраці над реалізацією соборових законів і використовувати його підтримку для більш ефективного виконання свого апостольського служіння в управлінні вселенською Церквою.
Потім папа звернув увагу на важливість римської курії, що заслуговує окремої згадки та тепер виглядає гідно, отримуючи довіру всього католицького співтовариства. Він особливо підкреслив її значення: "Сьогодні, коли Католицька Церква перебуває в позитивному стані, що, дякуючи Богу, ми можемо відзначити, це багато в чому зумовлено діяльністю цього активного і вірного інструменту апостольського служіння. [...] Ми не маємо наміру заперечувати, що римська курія також потребує вдосконалення; адже все людське, що існує в часі, підлягає можливим недолікам і кризам. [...] Ми є першими, хто не лише усвідомлює це, але й активно працює над оновленням римської курії, [...] дбаючи про те, щоб справжній дух Ісуса Христа завжди проникав у її діяльність і надихав усіх, хто має честь бути її частиною".
Безумовно, римська курія вимагала належного оновлення, але це не означало кардинальних структурних змін. Потребували вдосконалення такі аспекти, як ротація кадрів, підвищення ефективності роботи та, найголовніше, спрощення доступу до неї. Це вимагало часу, і Папа Павло VI не залишався осторонь. Він відкрито заявив учасникам собору, що ретельно вивчив можливі реформи римської курії, які мають підтримку та демонструють позитивну динаміку. "Таке бажане перетворення може видаватися повільним і неповним; проте саме так і повинно бути, якщо ми хочемо проявити належну повагу до людей і традицій. Проте, зміни відбудуться. І щоб підтвердити наші слова, можемо повідомити, що незабаром буде представлений новий Статут, який регулюватиме діяльність першої з-поміж священних римських Конґреґацій — Священної Канцелярії".
Говорячи про важливість реформ римської курії, Папа Павло VI мав на увазі такі реформи, до яких мали прагнути усі душпастирі: моральні та духовні.
У той час папа зосередив свою увагу на проведенні ІІ Ватиканського Собору, виділяючи три ключові духовні аспекти, які виникли внаслідок його скликання. Перший аспект полягав у вражаючому ентузіазмі: новина про відкриття Собору викликала здивування, радість і надію, неначе весняний вітер, що торкається сердець і душ людей. Другий аспект стосувався безпосереднього проведення засідань Собору та роботи над проектами документів, які стали предметом обговорень і роздумів. Папа особливо вдячно зазначив внесок членів комісій та підкомісій, адже їхня старанна праця була вирішальною для успішного ходу засідань. Третій аспект стосувався завершення всіх робіт, під час якого кожен мусив налаштувати свій дух. Дискусії завершились, і настав час для сприйняття. Папа вважав, що період після Собору має стати часом для оновлення та сприйняття в усій Церкві. Церква в цю нову епоху повинна адаптуватися до нових норм, які були запропоновані Собором, адже саме це є суттєвим "оновленням", про яке говорив світлої пам'яті Папа Іван ХХІІІ.
Потім святий отець розмірковував над необхідністю вшанувати пам'ять своїх попередників — Папи Пія XII і Папи Івана XXIII, зберігши в пам'яті їхні висловлювання та приклади. У своїй промові він оголосив про офіційний початок процесів беатифікації цих видатних особистостей. Таким чином, історія матиме можливість краще зберегти їхню духовну спадщину, яка, зокрема, стала важливою основою для розвитку Церкви.
На завершення своєї промови Папа Павло VI оголосив про дві інші важливі ініціативи. Перша полягала в намірі збудувати в Римі храм, присвячений Пречистій Діві Марії, Матері Церкви. Друга ініціатива стосувалася проголошення "особливого Ювілею для всієї Церкви", який триватиме від закінчення Собору до наступного свята П'ятидесятниці. Мета цього ювілею полягала в поширенні через проповідь послання правди та милосердя Собору, а також у зближенні вірних навколо свого пастиря в дієцезії. Папа закликав усіх скористатися "служінням примирення" (2 Кор. 5,18), яке буде доступним для кожної людини доброї волі.
На наступний день, 19 листопада, після проведення відкритих зборів і оголошення двох документів собору, відбулося голосування щодо проекту документа про релігійну свободу. Після цього соборна асамблея знову призупинила свою діяльність на десять днів, до 30 листопада, щоб надати можливість комісіям собору опрацювати пропозиції та запропоновані зміни до інших проектів документів, які ще чекали свого голосування (одна декларація, два декрети та одна конституція). Останній етап роботи цієї четвертої сесії собору ми розглянемо вже наступного разу.
