Другий Ватиканський Собор став новим етапом у розвитку Церкви. Матеріали четвертої сесії (2) - Vatican News.
Продовжуємо вивчати засідання, обговорення та голосування, що відбувалися під час четвертої сесії Другого Ватиканського Собору.
У попередньому обговоренні ми почали аналізувати роботи над документами ІІ Ватиканського Собору під час його четвертої сесії. Ми завершили цей аналіз, згадуючи про перше проголошення документів в рамках цього соборового етапу, яке відбулося 28 жовтня 1965 року за участю Папи Павла VI. У ході цього проголошення були представлені три декрети та дві декларації.
На початку хочемо підсумувати кілька ключових нововведень, що містяться у нещодавно проголошених документах вселенської Церкви. Декрет про єпископів (Christus Dominus) ставить за мету практично реалізувати принципи богослов'я єпископства, які були затверджені на Соборі та відображені в догматичній конституції Lumen Gentium. Важливим аспектом є визнання значення відносної автономії місцевих Церков, або ж дієцезій, як справжньої можливості для реалізації місії всієї Церкви. Також було запропоновано введення вікових обмежень для єпископів. Діяльність єпископських конференцій отримала суттєву підтримку. Висловлені побажання щодо оновлення структури римської курії містили ідею про включення представників єпископів з усіх куточків світу.
Декрет про богопосвячене життя, відомий як Perfectae caritatis, посилається на ідеал досконалості, який викладений у шостому розділі догматичної конституції Lumen Gentium. Монаші ордени та чернечі спільноти отримали з цього документа глибокий імпульс для переосмислення свого становища та реалізації конкретних реформ, хоча ці кроки могли призвести до внутрішнього напруження або ускладнень у стосунках із Святим Престолом. Щодо декрету, присвяченого формації душпастирів (Optatam totius), то цей документ виявився одним із найменш відповідних до сучасних потреб Церкви. Це було не лише через його неспроможність глибоко аналізувати і реагувати на актуальне питання целібату священиків — адже, як відомо, Папа Павло VI залишив це питання за собою. Головною проблемою стало те, що на соборових засіданнях не було чіткого усвідомлення серйозної кризи священничої ідентичності, яка вже багато років підривала підготовку нових священиків та саму сутність душпастирської служби.
Текст декларації про християнське виховання (Gravissimum educationis) впродовж засідань Собору змінювався сім разів. Причиною цього стала трудність у виробленні єдиного соборового рішення стосовно питання, на яке мали свій вплив суттєві регіональні відмінності та зосередження виключно на "католицьких школах", в той час, як значна частина католиків відвідувала або ж викладала у школах громадських. Врешті декларація про взаємини Церкви із нехристиянськими релігіями (Nostra aetate) ознаменувала поворотний момент в ставленні католиків до інших релігій в загальному та до юдеїв зокрема, незважаючи на те напруження, що виникало під час дискусій, та на недосконалості, що ще залишилися.
Після ухвалення п'яти документів II Ватиканського Собору залишалося ще чимало завдань, які єпископи повинні були виконати протягом наступних п'яти тижнів своїх засідань. Наступні проекти документів, які мали обговорюватися, стосувалися ролі Церкви в сучасному світі та питання Божого об'явлення. Вже 29 жовтня відбулося голосування щодо схеми документа про Боже об'явлення (Dei Verbum). Проте, перед тим як розпочати тривалі дебати, було вирішено зробити десятиденну перерву, щоб комісії собору мали можливість ретельно підготувати тексти наступних проектів. Таким чином, 9 листопада засідання продовжилися, і того ж дня відбулося голосування щодо документа про апостолят мирян, який отримав позитивну підтримку. 12-13 листопада пройшли обговорення та голосування стосовно документа, що стосується життя та служіння душпастирів, за який також були віддані схвальні голоси від учасників собору. Між 15 і 19 листопада відновилися дебати щодо проекту ХІІІ.
Розглянемо нововведення, які містяться в цих двох документах вселенської Церкви, що будуть урочисто проголошені під час найближчих відкритих зборів. Документ, присвячений Божественному слову, вніс надзвичайно важливі зміни як у богословську сферу, так і в душпастирство. Він акцентує увагу на ключовій ролі Божого слова у житті християн, яке має займати центральне місце. Уся Церква слухає його, щоб потім проповідувати, дозволяючи кожному, хто "слухає благовість спасіння, - повірити, а віра наповнить його надією, а надія - любов'ю". Багатогранність і всебічність цього документа виникає з тісного зв’язку між душпастирським і доктринальним підходами. Усі християни щиро заохочуються до регулярного читання Святого Письма, щоб краще зрозуміти Ісуса Христа, оскільки "незнання Писань означає незнання Христа".
Декрет, що стосується служіння мирян, став важливим етапом у процесі залучення мирян до активної участі в житті Церкви. Проте текст все ще відображає певні відмінності між мирянами та духовенством. Він базується на богословських основах участі вірних у місійному житті Церкви, визначаючи цілі апостольської діяльності мирян і підкреслюючи важливість їхньої формації для успішного виконання такого служіння.
Чергові відкриті збори за участю Папи Павла VI відбулися 18 листопада 1965 року. Цього разу були проголошені ще два документи ІІ Ватиканського Собору: догматична конституція про Боже Об'явлення (Dei Verbum) та декрет про апостолят мирян (Apostolicam actuositatem). Такому проголошенню передувало голосування за текст кожного із документів у цілому, які показали наступні результати: за догматичну конституцію проголосувало 2344 соборових отців, проти 6; декрет своїми голосами підтримало 2340 отців Собору, а голосів проти було лише два.
Після завершення голосування за фінальні версії документів, але ще до їх офіційного оголошення, Папа Павло VI звернувся до учасників собору зі своєю промовою. У ній він ризикнув заглянути в майбутнє, яке чекає на Католицьку Церкву після закінчення Собору. Папа поділився своїми думками щодо рішень та ініціатив, які можуть стати визначальними для церкви в наступний період. Проте перед тим, як перейти до конкретних пропозицій, він акцентував увагу на самому процесі Собору, зауваживши, що ще не настав час підбивати підсумки. Він висловив бажання підкреслити, що весь процес проходить у "організованому, впорядкованому, вільному та мирному" дусі. Це, на його думку, стало можливим завдяки "урочистій, працьовитій, плідній та, безумовно, корисній" участі отців Собору. У своїй промові Папа також зазначив, що жоден інший Собор у Христовій Церкві не відзначався такою "масштабністю, наполегливістю, спокоєм, різноманіттям тем та широким інтересом до життя як власної Церкви, так і братів-християн, які ще залишаються поза сопричастям, а також до представників інших нехристиянських віровчень".
Дивлячись вперед, Папа піднімав питання створення комісій після собору, особливо акцентуючи увагу на Синоді Єпископів, який планувався на 1967 рік. У наступному нашому обговоренні ми продовжимо аналізувати промову Папи Павла VI, виголошену під час соборової асамблеї 18 листопада 1965 року.
Marco Pietro Giovannoni and Alessandro Cortesi. *An Introduction to the Second Vatican Council.* Padua: Edizioni Messaggero, 2022. p. 92.
